Київська наступальна операція

Третього листопада 1943 р. ударне угруповання військ 1-го Українського фронту на Лютізькому плацдармі нанесло потужний удар з півночі від Києва. З 8-ої години протягом 40 хвилин артилерія спрямовувала нищівний вогонь на оборону ворога.

У смузі наступу 38-ої армії (командувач - уродженець Донбасу Костянтин Москаленко), яка наносила головний удар, на шестикілометровій ділянці прориву було сконцентровано понад 2 тисячі гармат та мінометів, 500 установок реактивної артилерії, що дозволило тут створити небачену раніше у війнах щільність артилерії – більше 300 одиниць  на 1 км ділянки прориву.

Потужний удар знищив захисні споруди, ворог зазнав значних втрат у живій силі, озброєнні, бойовій техніці. Перший ешелон радянських військ перейшов в атаку. У другій половині дня з Пущі-Водиці ворог здійснив першу контратаку, яка була відбита з великими для нього втратами. Наступ продовжувався, тяжкі бої тривали до глибокої ночі.

Ударне угруповання із заходу прикривала 60-та армія, у смузі якої ворог чинив шалений спротив. Велику допомогу наступальним військам надала 2-га повітряна армія, яка атакувала резерви ворога, що просувалися із районів Білої Церкви та Корсунь-Шевченківського.

Ранком 4 листопада війська поновили наступ, а ворог потужно контратакував, особливо в Пущі-Водиці. Запеклі бої на підступах до Києва продовжувалися протягом ночі. 7-й гвардійський танковий корпус перерізав шосе Київ-Житомир і попрямував на Київ - з західного боку міста, уздовж нинішнього проспекту Перемоги.

Танки їхали з ввімкнутими фарами та сиренами, ведучи інтенсивний вогонь. Ворог не витримав і почав відводити війська в бік Фастова, одночасно перекидаючи в район Києва війська з Букринського плацдарму.

5 листопада першим у центр Києва прорвався танк уродженця Вишгородського району, гвардії старшини Никифора Шолуденка. Він був розвідником і його машина ішла на чолі колони техніки. До війни Шолуденко заочно вчився на IV курсі КПІ і добре знав західну частину Києва.

На одному з перехресть між Шулявкою і Борщагівкою старшину було смертельно поранено під час бою з німецькою самохідною гарматою. Його іменем названа вулиця Керосинна, колишня головна магістраль із Лук'янівки на південь.

Бої на вулицях Києва точилися всю ніч на 6 листопада - особливо в районі Борщагівки і Сирця. Ворог відступав на південний захід.

О четвертій годині ранку 6 листопада генерал Москаленко, особисто побувавши на Хрещатику та впевнившись, що війська повністю оволоділи містом, доповів комфронту Ватутіну про звільнення столиці України.

Німці намагалися ліквідувати прорив, стягуючи на південь та південний захід від Києва великі сили, головним чином танкові, які перекидалися з Франції, Букринського плацдарму і з-під Кременчука.

Вже 6 листопада війська Першого Українського фронту продовжили потужний наступ, проходячи понад 50 км на день. Ворог переслідувався по розбіжних напрямах на Коростень, Житомир, Фастів, Білу Церкву.

7 листопада 3-тя гвардійська танкова армія оволоділа важливим залізничним вузлом і потужним опорним пунктом ворога – містом Фастів. Це надавало можливість військам фронту розвинути наступ на Козятин та Білу Церкву і допомогти здійснити перелом в діях військ на Букринському плацдармі.

Але 10-12 листопада на козятинському та білоцерківському напрямах ворог фактично зупинив радянський наступ. Захоплені раніше населені пункти Попільня та Паволоч були втрачені. Основні зусилля армії зосередилися на утриманні досягнутого рубежу в районі Фастова. Важкі бої на схід від Фастова точилися неперервно декілька днів, але успіху ворог не досяг.

Далі Червона армія відбила Коростень і Житомир, але контрнаступ німецьких військ повернув ці міста.

Після форсування річки Тетерів і прориву радянського фронту гітлерівці 16 листопада перерізали шосе Житомир-Київ і 17 листопада захопили Коростишев. З 19 на 20 листопада був захоплений Житомир. Танки ворога попрямували уздовж нинішньої траси "Київ-Чоп" на схід - до столиці України.

На невеликій смузі фронту 38-ої та 3-ої гвардійської танкової армій німецьке командування зосередило майже стільки танкових (9) і моторизованих (2) дивізій, скільки в боях на Курській дузі діяло проти головних сил усього Воронезького фронту.

Після жорстоких боїв німецький наступ виснажився, остаточно припинившись 25 листопада. Війська рушили назустріч кампанії осені-зими 1943-44 років.